Невеликі отвори в склі висвердлюють звичайним свердлом, яке спочатку розжарюють. Кінчик свердла розжарюють, а потім різко вдавлюють його в сургуч і тримають доти, доки сургуч не припинить плавитися. При свердленні кінчик свердла багато змочують скипидаром. Не дуже великі скляні предмети можливо свердлити у воді.
Вставляючи скло в раму, залиште між нею і склом з усіх боків проміжок шириною в межах 2 мм: щільно вставлене скло в ефекті усадки або зміни температури може тріснути.
Скло закріплюється за допомогою штапика, прибитого по колу тонкими цвяхами. Інший варіант кріплення – на цвяхах або дротяних шпильках, забитих в раму, уподовж склу і що притискують його. Гати і шпильки забивають неважкими ударами стамески, що ковзає по склу, або невеликого молотка – тяжкий молоток тут не підійде.
Для того щоб на склі не залишалися подряпини від ковзаючих ударів, можливо застосувати плоскогубці, обмотавши їх губки ізоляційною стрічкою.
Щоб вирізувати в склі грандіозний круглий отвір, необхідно спочатку висвердлити по центру маленький отвір, потім закріпити в нім 1 кінець проволікай, а до іншого її кінцю закріпити склоріз або алмаз і прорізати їм коло (мал. 61).
Сірий ковкий чавун, з якого виготовлені каналізаційні труби, – матеріал досить довговічний. Втім і він не має можливості дуже довго довго опиратися корозії. Для трубопроводу зовнішньої каналізації це, мабуть, і зовсім не так страшно, оскільки ви довгий час можете навіть і зовсім не здогадуватися, в що перетворилася під територією труба на вашій ділянці.
Як дане ні дивно, майже все не звертають уваги на ці дрібниці, як заощадження інструменту або організація робочого простору. Між тим велика частина домашніх травм пов’язана ні з ніж іншим, як з роботою зламаним інструментом, притому в поспіху і в недоречних умовах.